Перейти до вмісту

Словарь української мови (1924)/приконечник

Матеріал з Вікіджерел
Словарь української мови
Борис Грінченко
П
приконечник
Берлін: Українське слово, 1924

Приконе́чник, ка, м. Конецъ (кнута, арапника). Як стали цигана різать гарапниками, — били, що аж приконечник в єдному одпав. Рудч. Ск. II. 183.