Словарь української мови (1924)/проквиляти
| ◀ проквилити | Словарь української мови П проквиляти |
проквітати ▶ |
|
Проквиля́ти, ля́ю, єш, сов. в. проквили́ти, лю́, ли́ш, гл. 1) Плакать, стонать, простонать. 2) Кричать, прокричать (преимущественно жалобно. О нѣкоторыхъ звѣряхъ и птицахъ). АД. I. 185. Вовки-сіроманці квилять-проквиляютъ. Мет. 443. Там сидить ясен сокіл-білозерець, жалобненько квилить-проквиляє. АД. I. 190.