Перейти до вмісту

Словарь української мови (1924)/прокидати

Матеріал з Вікіджерел
Словарь української мови
Борис Грінченко
П
прокидати
Берлін: Українське слово, 1924

Прокида́ти, да́ю, єш, сов. в. проки́дати, даю, єш, и проки́нути, ну, неш, гл. 1) Расчищать, расчистить, прогресть отъ снѣга и пр. Ну й понамітало снігу! Треба прокидати (прокинути) стежку від хати до хліва. 2) Не попадать, не попасть, промахнуться. Стріляли козаки та рейтари. І вони прокинули. Морд. Пл. 171. 3) Простилать, простлать. Прокинувши на полу ряднину, лягла й сама хоч задрімати. Мир. ХРВ. 56. Та зійду я на могилу, та прокину сірячину, та ляжу трохи спочину. КС. 1883. IV. 907. (Нп.). 4) Истрачивать, истратить, потерпѣть убытокъ. На весіллі в родичів рублів п'ять прокинеш. Лубен. у. На тому заробиш, на тому прокинеш. Лубен. у. 5) Сов. в. только проки́нути. Будить, разбудить. Цілу ніч прокидало Христю материне важке зітхання. Мир. Пов. I. 118. Заснула без подушки, — прокинули б дівчину та поклали б їй подушечку. Зміев. у.