Перейти до вмісту

Словарь української мови (1924)/прочувати

Матеріал з Вікіджерел
Словарь української мови
Борис Грінченко
П
прочувати
Берлін: Українське слово, 1924

Прочува́ти, ва́ю, єш, сов. в. прочу́ти, чу́ю, єш, гл. 1) Узнавать, узнать по слухамъ, услышать, провѣдать. Скажи мені, що по світу йдучи, прочував. О. 1861. XI. 44. Прочули про його недолю приятелі його. К. Іов. 6. Він про тебе вже прочув, що ти вернувся. Г. Барв. 178. 2) Чувствовать, почувствовать, предчувствовать. Прочуває непевну правду доразу. МВ. (О. 1862. I. 96). Затріпоталось серденько, лихо прочувало. Млак. 101. Вже я довіжуюся, прочуваю, добродію мій! Якесь хороше та веселе діло маємо. МВ. (О. 1862. I. 94).