Перейти до вмісту

Словарь української мови (1924)/прягти

Матеріал з Вікіджерел
Словарь української мови
Борис Грінченко
П
прягти
Берлін: Українське слово, 1924

Прягти́, жу́, же́ш, гл. 1) Жарить; топить (молоко). Прягли сало. Вщипне тіста, та на сковороду ув олію, аж шкварчить! та зараз і пряжеть. Кв. I. 16. Стала на сковороді прягти молоко. ХС. VII. 453. 2) Разглядывать, присматриваться. Неначе б то прийшла до їх масла купувати, а тут на дівку пряжу. Черк. у. 3) Запрягать. Пряжіт коні воронії, везіт мамку в єї краї. АД. I. 289.