Словарь української мови (1924)/пустота

by Борис Грінченко

◀ пустопашний

Словарь української мови Борис Грінченко П пустота

пустотливий ▶

Берлін: Українське слово, 1924

Пусто́та, ти, ж. 1) Шалость, проказы. Ото вже пустоти робе. Черк. у. 2) соб. Шалуны. Дожидають мої голуб'ята. Оце як побачуть, з ніг мене звалять, тая пустота. МВ. (О. 1862. I. 82). Пустує цілий день моя оця пустота.