Словарь української мови (1924)/підкова
| ◀ підклонятися | Словарь української мови П підкова |
підковзнутися ▶ |
|
Підко́ва, ви, ж. 1) Подкова. Пакінь підкований: хазяїн на зіму підкував та й забув вирвати підкови. Рудч. Ск. II. 17. Туди тебе зашлють, де волам роги правлять, а кіз кують підковами. Ном. 2) Желѣзная подбивка на верхней части ярма (чашовині). Рудч. Чп. 250. Ум. Підкі́вка, підкі́вонька, підкі́вочка.