Перейти до вмісту

Словарь української мови (1924)/підливати

Матеріал з Вікіджерел
Словарь української мови
Борис Грінченко
П
підливати
Берлін: Українське слово, 1924

Підлива́ти, ва́ю, єш, сов. в. підли́ти, діллю́, ллєш, гл. 1) Подливать, подлить, лить понемногу. Вона сіль тре у макотирі та підливає борщу. Кв. Ой там козак коня напуває, а дівчина воду підливає. Чуб. 2) — що. Лить, налить подъ что. Миленький встає, мене вкриває та двері підливає. Гол. I. 192. Поливать, полить растеніе. Де ся діла тая дочка, що садила підливала яворочка? Чуб. V. 210. Чи не вийде моя мила рути підливати? Рудан. I. 15. — кого́. Поливать, полить кому дорогу чародѣйскимъ зельемъ. Стежку йому підливала зіллячком, чарами. Млак. 99. Чи я вплила, чи я вбрела, чи мене підлито? Нп.