Словарь української мови (1924)/підіймати

Матеріал з Вікіджерел
Словарь української мови
Борис Грінченко
П
підіймати
Берлін: Українське слово, 1924

Підійма́ти, ма́ю, єш, сов. в. підійня́ти, дійму́, меш, гл. 1—3 = Піднімати, підняти 1—3. Угору руки підіймали, кайданами забрязчали. АД. I. Підійняла китаєчку та й заголосила. Чуб. V. 375. 4) = Піднімати, підняти 4. Таких людей підіймати наукою до моральної і соціяльної рівности з собою. К. ХП. 9. 5) = Піднімати, підняти 5. 6) = Піднімати, підняти 6. К. МБ. X. 5. 7) На глу́зи, на сміх підійма́ти. Насмѣхаться, осмѣивать, подымать на смѣхъ. Отак мене на глузи підіймають. Г. Барв. 367. Стали вдовиченків на сміх підіймати. Мет. 346. 8) — піднебе́ння. Объ опухоли миндалевидныхъ железъ говорятъ въ селѣ, что это піднебе́ння опа́ло, почему его должно підійня́ти, надавливая снизу пальцемъ и пр. Мнж. 158.