Словарь української мови (1924)/піймати
| ◀ пійло | Словарь української мови П піймати |
піймиця ▶ |
|
Пійма́ти, ма́ю, єш, гл. 1) Поймать. Упустила соколонька, да вже й не піймаю. Мет. Сестра її там така, що і в ложці води не піймаєш, т. е. очень быстрая, увертливая. Г. Барв. 202. Піймали до рук. О. 1862. IX. 70. 2) Попасть. Максим пошпурив (на бугая) грудку. Метка рука як раз піймала серед крутого лоба. Мир. ХРВ. 129. 3) — о́близня. Потерпѣть неудачу, получить носъ.