Словарь української мови (1924)/рантух

by Борис Грінченко

◀ рантовий

Словарь української мови Борис Грінченко Р рантух

рантуховий ▶

Берлін: Українське слово, 1924

Ранту́х, ха, м. 1) Головной уборъ замужней женщины въ Галиціи — бѣлый тонкій платокъ, покрывало. О. 1862. IV. 37, 30. Уся в рантухах та в намистах золотих. Федьк. Пов. 85. 2) Родъ тонкой бумажной ткани. 3) Родъ юбки суконной. Kolb. I. 37. 4) = Лантух. Ум. Рантушо́к. Гол. IV. 353.