Перейти до вмісту

Словарь української мови (1924)/розгудець

Матеріал з Вікіджерел
Словарь української мови
Борис Грінченко
Р
розгудець
Берлін: Українське слово, 1924

Розгуде́ць, дця, м. Человѣкъ, отговаривающій отъ чего своимъ порицаніемъ. Дасть Бог купця, а чорт розгудця. Ном. № 10580.