Словарь української мови (1924)/розгін
| ◀ розгільчастий | Словарь української мови Р розгін |
розгладжувати ▶ |
|
Розгі́н, го́ну, м. 1) Разогнаніе, разгонъ. Вони повтікали в Чорноморію, як розгін був. Канев. у. Ідіть, діти, додому, не буде вам розгону. Чуб. 2) Разбѣгъ, размахъ. Зо всього розгону загнав колісникові кулака в бік. Мир. Пов. II. 60. Зо всього розгону рів перескочив. Дождавсь і зо всього розгона вліпив такого макогона, що пан Талес шкереберть став. Котл. Ен. На веретені осаджене грубе дерев'яне колесо, що служить до розгону. Шух. 1. 258. 3) Распоръ, распорка для удерживанія двухъ предметовъ врозь. Шух. I. 150. 4) Ора́ти у розгі́н. Пахать отъ средины къ краямъ. Канев. у. 5) Дзвони́ти у розго́на. Звонить, раскачивая весь колоколъ.