Перейти до вмісту

Словарь української мови (1924)/розсипатися

Матеріал з Вікіджерел
Словарь української мови
Борис Грінченко
Р
розсипатися
Берлін: Українське слово, 1924

Розсипа́тися, па́юся, єшся, сов. в. розси́патися, плюся, плешся, гл. 1) Разсыпа́ться, разсы́паться. Горох розсипався. Волосся розсипалось по плечах. Веселий промінь сонця йшов через вікно, розсипався поміж зеленим листом. Левиц. Пов. 162. Голос його розсипався між скелями, як весняний перший грім. Левиц. Пов. 355. 2) Распадаться, распасться. Тая земля, що він одлупив, взяла та й розсипалася у його в руці. Чуб. I. 144. Цебер розсохся і розсипався. Рудч. Ск. I. 129. Ой упала зоря з неба та й розсипалася, мила зорю позбірала та й затикалася. Чуб. V. 1194. Розсипались жовті кости як жар по печі. Чуб. V. 739. 3) Разрѣшаться, разрѣшиться отъ бремени. У мене жінка розсипалась. Лохв. у. 4) Усиленно хлопотать, изъ кожи лѣзть. Зубиха ж тут так і розсипається. І сюди шатнеться, і туди мотнеться; і намисто Олені нав'язує на шию, і голову квітчає. Кв. II. 140.