Словарь української мови (1924)/розшулічити

by Борис Грінченко

◀ розшукуватися

Словарь української мови Борис Грінченко Р розшулічити

розшумуватися ▶

Берлін: Українське слово, 1924

Розшулі́чити, чу, чиш, гл. Разобрать, понять. Черк. у. Насилу я розшулічив, де їй край. Верхноднѣпр. у. Вештався Петро, поки не розшулічив головою, що нема чого й вештатись.