Словарь української мови (1924)/ронити

by Борис Грінченко

◀ ронд

Словарь української мови Борис Грінченко Р ронити

роняти ▶

Берлін: Українське слово, 1924

Рони́ти, ню́, ниш, гл. 1) Ронять, терять. Дрібні сльози роню. Мет. 53. Там пава ходила, пір'я ронила. Мет. 332. 2) Сбросить ребенка. 3) Дух за ким рони́ти. Быть безъ души отъ кого, души не слышать въ комъ. Ном. № 8753.