Словарь української мови (1924)/рушати
| ◀ рушання | Словарь української мови Р рушати |
рушатися ▶ |
|
Руша́ти, ша́ю, єш, сов. в. ру́шити, шу, шиш, гл. 1) Двигать, двинуть, трогать, тронуть, шевелить, пошевелить, шевельнуть. Чорненьке маленьке щонабільшу колоду рушить. Ном. стр. 295, № 149. Сват, не сват, а мого не руш нічого. Ном. № 9414. Не руш чужого. Ном. 9672. Як улана не любити, як же за ним не журити: ой як рушить очима, — вийме душу плечима; ой як рушить плечима, пройме душу очима. Чуб. V. 1084. 2) Двигаться, двинуться, трогаться, тронуться. Сам Хмельницький наперед всіх рушав. Макс. Ой як будете, вірне товариство, з Перекопу рушати, то не забувайте, вірне товариство, і моїх волів заняти. Нп. Та й рушимо тихесенько в далеку дорогу. Шевч. 664. Вітрець рушив. Мир. Пов. I. 112. Рушай! Трогай! Маршъ!