Словарь української мови (1924)/світитися
| ◀ світити | Словарь української мови С світитися |
світич ▶ |
|
Світи́тися, чу́ся, тишся, гл. 1) Свѣтиться, издавать свѣтъ. Він світиться, як сонце. 2) Просвѣчиваться. Сорочка так виносилась, що аж світиться. Ре́бра сві́тяться. Очень худъ. КС. 1882. X. 36. 3) безл. Быть свѣту, быть освѣщеннымъ, свѣтиться, горѣть. Приходить він до теї горальні, аж там світиться. Рудч. Ск. I. 87. І досі ще в їх світиться, — все не лягають.