Словарь української мови (1924)/скидати
| ◀ скигління | Словарь української мови С скидати |
скидатися ▶ |
|
Скида́ти, да́ю, єш, сов. в. ски́нути, ну, неш, гл. 1) Сбрасывать, сбросить внизъ, сваливать, свалить. Шо то впало? — То я з столу ложку скинула. Черниг. у. Добич із коней скидайте. ЗОЮР. I. 32. 2) Вскидывать, вскинуть на верхъ. Уб'ю та й на вишку скину. Ном. № 3649. Скинув рушницю на плече. Мир. ХРВ. 81. 3) Снимать, снять. Нум, брате, ми з себе зелені жупани скидати. ЗОЮР. I. 36. Почав скидати шапку. Рудч. Ск. I. 129. 4) Только с. в. Выпить (водки). Скинув чарку-другу. Мир. Пов. II. 63. І по третій скинули на шлунок. Мкр. Н. 37. 5) Смѣнять, смѣнить, отставлять, отставить отъ должности. Скиньмо голову, люде добрі. Левиц. Пов. 185. 6) — горща́. Ставить, поставить родъ сухой банки на животъ. 7) Скида́ти на ко́го. Быть похожимъ. Обличчям він дуже скида на вас. О. 1862. IX. 61. 8) — руко́ю на ко́го, що. Показывать, показать. ЗОЮР. I. 310. 9) — о́ком, очи́ма. Бросать, бросить взглядъ, взглянуть. Г. Барв. 215. Скину на неї оком, то вона як жар почервоніє. Стор. М. Пр. 33.
Ски́дати, даю, єш, гл. Сбросить, сложить съ чего либо или куда нибудь (многіе предметы). Скидай лати отам під хлівом. Не скидали ми стога, а сонце вже заходить. Чуб. II. 10.