Перейти до вмісту

Словарь української мови (1924)/снота

Матеріал з Вікіджерел
Словарь української мови
Борис Грінченко
С
снота
Берлін: Українське слово, 1924

Сно́та, ти, ж. Дѣвичье цѣломудріе. Чуб. IV. 447. Доброго роду дитина, що вона по ночах ходила, да при собі сноту носила. Нп.