Словарь української мови (1924)/солонець
| ◀ солоней | Словарь української мови С солонець |
солоний ▶ |
|
Солоне́ць, нця́, м. 1) Солончакъ. Яром, яром за товаром, а горами за волами, солонцями за вівцями. Чуб. V. 472. Біжить як на солонець. Очень спѣшитъ. Фр. Пр. 37. 2) Трава, растущая на солончакахъ. Черном.