Перейти до вмісту

Словарь української мови (1924)/спідка

Матеріал з Вікіджерел
Словарь української мови
Борис Грінченко
С
спідка
Берлін: Українське слово, 1924

Спі́дка, ки, ж. 1) Изнанка. Спідка добра, а верх подраний. 2) Основаніе. Вх. Лем. 401. 3) Корка нижняя у хлѣба. Взяла паляницю, постукала, поклала щиколотками під спідку. Левиц. Пов. 197. Скоріше вибрав на тарілку, ввесь коровай на мир роздав; а музикантам тілько спідку. Алв. 36. 4) Дно большой лодки (ду́ба). Мнж. 180. 5) мн. Варежки въ кожаныхъ рукавицахъ. Мнж. 192.