Словарь української мови (1924)/стовкти

Матеріал з Вікіджерел
Словарь української мови
Борис Грінченко
С
стовкти
Берлін: Українське слово, 1924

Стовкти́, вчу́, че́ш, гл. 1) Отолочь, обшастать. Стовк мішок проса тому чоловікові. Рудч. Ск. II. 166. У куми в гостях була та й не стовкла пшона. Грин. I. 32. 2) Истолочь. 3) Расшибить. Схилився на поліно, та стовк собі коліно. Ном. № 13315.