Перейти до вмісту

Словарь української мови (1924)/струнчити

Матеріал з Вікіджерел
Словарь української мови
Борис Грінченко
С
струнчити
Берлін: Українське слово, 1924

Стру́нчити, чу, чиш, гл. Давать нагоняй, приструнивать. Г. Барв. 4. Батьків, щоб струнчити доволі, а мати, щоб пожалувать одна. Ном. № 9225,