Перейти до вмісту

Словарь української мови (1924)/стуляти

Матеріал з Вікіджерел
Словарь української мови
Борис Грінченко
С
стуляти
Берлін: Українське слово, 1924

Стуля́ти, ляю, єш, сов. в. стули́ти, лю́, лиш, гл. 1) Складывать, сложить одно съ другимъ, сжимать, сжать. Яйце стулю так, що воно ізнов ціле буде. Рудч. Ск. I. 150. І цупко кулаки стуливши, Дареса битись визивав. Котл. Ен. II. 19. Стули́ти очі. Зажмурить глаза. Алв. 64. 2) Соорудить, сдѣлать кой-какъ. Недавно стулив я собі оцю рясу. Левиц. I. 140.