Перейти до вмісту

Словарь української мови (1924)/стійчик

Матеріал з Вікіджерел
Словарь української мови
Борис Грінченко
С
стійчик
Берлін: Українське слово, 1924

Сті́йчик, ка, м. 1) Караульный, часовой. Тогді стійчики, що замку стерегли, і застукали їх оттут у лозах. ЗОЮР. I. 135. 2) Дежурный десятскій при волостномъ правленіи. Рк. Левиц.