Словарь української мови (1924)/субітник
| ◀ субіткове | Словарь української мови С субітник |
субітній ▶ |
|
Субі́тник, ка, м. 1) Наказываемый по субботамъ. 2) Поминальная книга, субботникъ, синодикъ. В субітник Фоку записали. Мкр. Г. 70. Запишімо, стара, часть грошей на церкву, щоб нас поминали, щоб нас записали в субітник. Левиц. I. 381.