Словарь української мови (1924)/тровити

by Борис Грінченко

◀ тріщук

Словарь української мови Борис Грінченко Т тровити

тровлюк ▶

Берлін: Українське слово, 1924

Трови́ти, влю́, виш, гл. 1) Истратить на корню, выпасти. Ще хоч би не тровив був торік сіна, — було б чим обернуться. Кобел. у. 2) Варить (о желудкѣ). Угор. 3) = Цькува́ти. Вх. Зн. 71.