Перейти до вмісту

Словарь української мови (1924)/тулити

Матеріал з Вікіджерел
Словарь української мови
Борис Грінченко
Т
тулити
Берлін: Українське слово, 1924

Тули́ти, лю́, ли́ш, гл. 1) Прижимать, прикладывать, прилагать. Кожну сорочку тулила вона до лиця, до сухих безслізних очей. Левиц. I. 37. Тулила, неначе ненька свою дитину до грудей. Стор. М. Пр. 16. Подобалось душі вашій кріпацтво, так ви його і до християнства тулите. О. 1862. VI. Кост. 12. 2) Складывать, сжимать, свертывать. Книші тулить. Сим. 201.