Словарь української мови (1924)/тупцяти

by Борис Грінченко

◀ тупцяння

Словарь української мови Борис Грінченко Т тупцяти

тур ▶

Берлін: Українське слово, 1924

Ту́пцяти, цяю, єш, гл. 1) Ходить. Він часто по баб'ячій тупцяв по хаті. Левиц. I. 478. 2) — коло кого. Ухаживать, присматривать. Як візьме коло його панькати, тупцяти. Левиц. I. 139. См. Тупцювати.