Перейти до вмісту

Словарь української мови (1924)/турбувати

Матеріал з Вікіджерел
Словарь української мови
Борис Грінченко
Т
турбувати
Берлін: Українське слово, 1924

Турбува́ти, бу́ю, єш, гл. 1) Безпокоить, утруждать. Не турбуй бо мене своїм проханням. 2) Безпокоиться, утруждаться. Нехай батько не турбує, мені вінця не купує. Нп. 3) Волновать, возмущать. Бога прохали, щоб він моря не турбував.