Словарь української мови (1924)/удавати
| ◀ удавання | Словарь української мови У удавати |
удаватися ▶ |
|
Удава́ти, даю́, є́ш, сов. в. удати, уда́м, даси́, гл. 1) Притворяться, притвориться, дѣлать, сдѣлать видъ. Упала, а вони регочуться: удає, кажуть, удає. МВ. I. 76. Я удавав, буцім то мені й байдуже. Стор. Дурень удавав, буцім-то йому не хотілось продавати тієї шкури. Стор. I. 65. Удав, що спить. Чуб. 2) Прикидываться, прикинуться чѣмъ, корчить изъ себя что. Добрий воїн і душа щира козацька, хоч удає з себе ледащицю і характерника. К. ЧР. Удає з себе пана. 3) Преимуществ. сов. в. Удачно сдѣлать, выполнить. Камен. у. Співала би співаночки, та не вмію вдати.... будуть ся сміяти. Гол. IV. 466. На самоті чого не вдаси, а в гурті як не той. Св. Л. 207. Яких буханців, книшів було вдам. Г. Барв. 108.