Словарь української мови (1924)/ураз

by Борис Грінченко

◀ уражіння

Словарь української мови Борис Грінченко У ураз

ураза ▶

Берлін: Українське слово, 1924

I. Ура́з, нар. 1) Вдругъ, сразу. Як загув, так на цім світі ураз і став. Мнж. 41. 2) Вмѣстѣ, за одно, на ряду. Ой встав, зажурився, що з малою оженився. „Не журися, дурний гою: виросту враз з тобою“. Грин. III. 657. Вітаймо дитятко, ураз його матку. Чуб. III. 341.

II. Ура́з, зу, м. 1) = Враза. Він хотів ураз зробити мені вилами. Новомоск. у. Живим би її вразом вразило. МВ. (О. 1862. I. 98). Ураз в обох озвався з тяжкої розлуки. Мкр. Н. 39. 2) Матка, Uterus. Ура́з вихо́де. Выпаденіе матки. Волч. у. Ум. Уразочок. Мил. 33. Ув. Уразище. Чуб. IV. 5.