Словарь української мови (1924)/уробляти
| ◀ уробити | Словарь української мови У уробляти |
уроблятися ▶ |
|
Уробля́ти, ля́ю, єш, сов. в. уроби́ти, блю́, биш, гл. 1) Вдѣлывать, вдѣлать, вставлять, вставить. 2) Дѣлать, сдѣлать, нарабатывать, наработать. Бо которий чоловік теє уробляє, повік той щастя собі має. АД. I. 187. Літом і мале піде, то вробить. Ном. № 551. Як ручки вроблять, так спина й зносить. Грин. II. 310. Піду додому, мо що небудь до вечора вроблю. Рано вставши, багато вробиш. Грин. I. 239. Пішов.... на поле подивиться, що вона вробила. Рудч. 3) Дѣлать, сдѣлать, смастерить. А вробимо топірчики та з самої сталі. Гол. I. 164. 4) Воздѣлывать, воздѣлать, обрабатывать, обработать. Тут які рівненькі ріллі, — не так, як у нас. — Е, бо лучче вроблено. Новомоск. у. 5) — у що́. Запачкивать, запачкать, загадить во что. Ото як уробила рукав у сажу. 6) Вроби́ти во́лю. Исполнить желаніе. Мила волю уробила: главку йому поїскала. Гол. I. 84.