Словарь української мови (1924)/ус
| ◀ урятувати | Словарь української мови У ус |
усаджувати ▶ |
|
У́с, у́са и вус, ву́са м.; мн. у́са (ву́са) и уси́ (ву́си). 1) Усъ. Сивий ус, стару чуприну вітер розвіває. Шевч. 8. Оддай мене за такого, що не має вуса, — він на мене кивне-моргне, а я й засміюся. Нп. Моргнув якось усима. Г. Барв. 367. Під у́сом бу́ти. Находиться въ возрастѣ 19—20 лѣтъ. Парубок під усом. НВолын. у. Хлопець під усом, літ двадцять йому. Г. Барв. 251. Уса у кішок, у собак. 2) Ость въ колосѣ хлѣбнаго растенія. 3) мн. у́си (ву́си). Въ верхней одеждѣ (кожуша́нка, сви́та, ку́нтуш, керсе́тка и пр.): внутреннія складки сзади (иногда съ боковъ. Чуб. VII. 421) по шву отъ таліи внизъ, образовавшіяся вслѣдствіе вставки длинныхъ равнобедренныхъ треугольниковъ въ нижнюю часть одежды. КС. 1893. V. 275. Свита до трьох усів. О. 1862. IX. 68. Взяла очіпок грезетовий і кунтуш з усами люстровий. Котл. Ен. См. Хванд. Ум. У́сик, у́сичок, усо́к, усо́чок. До усиків пошити. Чуб. VII. 433.