Словарь української мови (1924)/ухибити
| ◀ ухи | Словарь української мови У ухибити |
ухибитися ▶ |
|
Ухиби́ти, блю́, би́ш, гл. 1) Дать промахъ, промахнуться. 2) Взять часть; взять часть незамѣтно, украдкой. Можна і від карасину ухибить грошей на сіль, добренько поторгувавшись (за керосин), або менше взявши. Новомоск. у. І я бачив той хворост у дворі в К., але щоб К. міг той хворост як небудь перенести або ухибить, то він того зробить не міг. Новомоск. у. Таки, признатися, з мірку жита в старого вхибила (нишком) Зміев. у. 3) Потерять. Ой кого я та й любила, того-м ухибила. Kolb. II. 174.