Перейти до вмісту

Словарь української мови (1924)/хавтур

Матеріал з Вікіджерел
Словарь української мови
Борис Грінченко
Х
хавтур
Берлін: Українське слово, 1924

Хавту́р, ра, м. 1) Взятка. 2) Поборы натурой, собираемые духовенствомъ. Школярі з дяком співали псальми за хавтури. Мкр. Н. 34. Также: остатки поминальнаго обѣда, забираемые духовенствомъ и нищими, а иногда въ шутку и самый поминальный обѣдъ. (Козелец. у.); отсюда (шуточно?): Хавтури́ справля́ти. Давать поминальный обѣдъ по умершемъ. Борз. у.