Перейти до вмісту

Словарь української мови (1924)/халабуда

Матеріал з Вікіджерел
Словарь української мови
Борис Грінченко
Х
халабуда
Берлін: Українське слово, 1924

Халабу́да, ди, ж. 1) Шалашъ. Напнемо халабуду. Мил. 102. 2) Легкая непрочная постройка, наскоро сдѣланная, — напр. временныя сѣни при хатѣ. Вас. 195. 3) Еврейская крытая бричка, родъ кибитки. Нечистий пре жидівську халабуду. Стор. II. 39. 4) Волъ съ рогами большими выступающими впередъ, концы коихъ, закругляясь, почти сходятся кверху. КС. 1898. VII. 45. Ум. Халабу́дка. По всьому садові назбудували гульбищ, печер, халабудок. Стор. М. Пр. 66.