Перейти до вмісту

Словарь української мови (1924)/хміль

Матеріал з Вікіджерел
Словарь української мови
Борис Грінченко
Х
хміль
Берлін: Українське слово, 1924

Хміль, хме́лю, гл. 1) Хмель, Humulus lupulus L. ЗЮЗО. I. 125. Чи не той то хміль, що коло тичин в'ється? Макс. (1834), 96. Хме́лем зарости́. Быть заброшеннымъ. Було ремесло, та хмелем заросло. Ном. № 10412. 2) Хмель, опьяняющій напитокъ. Хміль — не вода: чоловікові біда. Ном. № 11454. 3) Родъ узора въ вышивкѣ. На образах рушники, шиті орлами та хмелем. Левиц. I. 27. Также узоръ въ вышивкѣ: хмі́ль голова́тий. Чуб. VII. 427. 4) — боло́тяний. Раст. Humulus lupulus L. ЗЮЗО. I. 176. 5) род. п. хме́ля. Сказочный царь древнѣйшихъ временъ. Жили за царя Хмеля, як була людей жменя, чоловік та жінка. Грин. II. 278. Ум. Хме́лик.