Словарь української мови (1924)/хода
| ◀ ховувати | Словарь української мови Х хода |
ходак ▶ |
|
I. Хо́да, ди, ж. Въ загадкѣ: свинья. Виса ( = яблуко) висить, хода ходить, виса впала, хода ззіла. Ном. стр. 294, № 120.
II. Хо́да, нар. Убѣгать, уходить скорѣй, давай, Богъ, ноги. Чорт баче, шо біда, та хода. Грин. II. 87. Вона за ним, він хода, біжить. Мнж. 149.
Хода́, ди́,' ж. 1) Шагъ, ходъ. Як іти доброю ходою, то воно й недалеко здається. Кобел. у. Ішов він.... тихою ходою. Мир. ХРВ. 8. Ідуть собі за ним тихенькою ходою. Грин. II. 292. Їхати ходо́ю. Ѣхать шагомъ. Замовк, зажурився, поїхав ходою. Шевч. 176. 2) Походка, поступь. Старости гукнули: „а подай нам, дівонько, води, побачимо твоєї ходи“. Г. Барв. 257. Гарна у коня хода. НВолын. у.