Словарь української мови (1924)/цабе
| ◀ цабатися | Словарь української мови Ц цабе |
цалевий ▶ |
|
Цабе́, 1) меж., которымъ направляютъ воловъ направо. От він за батіг та й: „Гей, соб! цабе!“ Рудч. Ск. II. 142. Цабе, худий, у ворота, яка харч, така й робота. Ном. № 10363. 2) нар. Направо. Наші студенти повернули цабе та й перелізли в Сухобрусів садок. Левиц. Пов. 26. 3) Какъ существ. с. р. Важная, значительная особа. Ото велике цабе до волости приїздило. Лубен. у. Він дума, що тепер уже дуже велике цабе. Канев. у.