Перейти до вмісту

Словарь української мови (1924)/чужаниця

Матеріал з Вікіджерел
Словарь української мови
Борис Грінченко
Ч
чужаниця
Берлін: Українське слово, 1924

Чужани́ця, ці, об. Употребляется по большей части съ эпитетомъ чужа. Чужой человѣкъ, чужіе люди. Чужа чужаниця під такий час поможе, а то рідні. Лебед. у. Не добре чужому чужаниці на чужині помірати. АД. I. 191. Треба мені до свого роду чутку-звістку передати, бо тут чужа чужаниця. Харьк. г.