Перейти до вмісту

Словарь української мови (1924)/шутий

Матеріал з Вікіджерел
Словарь української мови
Борис Грінченко
Ш
шутий
Берлін: Українське слово, 1924

Шу́тий, а, е. Не имѣющій одной изъ обыкновенныхъ принадлежностей. а) Безрогій, также съ малыми рогами. КС. 1898. VII. 45. Kolb. I. 65. Шух. I. 210. „Нема такого діла, щоб я не зробив!“ — „А налигай шутого вола за роги.“ — „Еге, коли ні за що налигача зачепити.“ Черном. б) Безухій, безхвостый. Шу́тий собака (безухій); шу́та корова (безъ хвоста); шу́тий цап — козелъ безъ бороды. Берд. у. в) — чолові́к. Безухій или лишившійся волосъ на головѣ человѣкъ. Козел. у. г) —та цибу́ля. Лукъ безъ луковицы. Шута цибуля: одні пера, а головки нема. Лебед. у. е) Шу́та ши́я. Обнаженная, не прикрытая воротникомъ шея. У дівчини шута шия. Берд. у. ж) Узоры въ вышивкахъ также называются шуті: особый родъ, отличающійся отъ иного рода, называемаго ріжкаті. Шух. I. 161.