Словник української мови (1927)/блуд
| ◀ блощичник | Словник української мови Б блуд |
блудець ▶ |
|
Блуд, ду, м. 1) Блуждание. Блу́дом ходи́ти. Блуждать; не знать, куда идти, что делать. Тра, щоб у селі були такі, котрі перед ведуть, а без їх блудом люде ходять. Каменец. у. *Черемш. «Село вигибає». У блуд піти́. Пойти блуждать. А третяя дочка у блуд пошла, приблудилася да й у луг темний. Чуб. V. 91. 2) Нечистая сила, сбивающая с дороги. Як кого нападе блуд, нехай згадає, в який день було Різдво, візьме землі з-під ніг і посипле собі на голову. Ном. № 284. Як на чоловіка блуд нападе, то серед села дороги не найде. Фр. Пр. 61. Блуд мі сі вчепив. Фр. Пр. 61. Чи ті блуд напа́в? Ты с ума сошел? Фр. Пр. 61. 3) Род детской игры. Ив. 27. 4) Блуд, прелюбодеяние. А вслід летить янголь його, а його ввіщає, на гріх, на блуд, на розбойство не допущає. Грин. III. 141. *5) Галицк.: Ошибка, промах. *6) Заблуждение.