Словник української мови (1927)/бовкун

by Борис Грінченко

◀ бовкнути

Словник української мови Борис Грінченко Б бовкун

бовкунчик ▶

Київ: Горно, 1927

Бовку́н, на́, м. 1) Вол, запряженный в одиночку. Чуб. VII. 407. Ном. № 1555. Котл. Ен. IV. 10. Їде чоловік бовкуном. ЗОЮР. II. 31. Ні за що й вола другого купить: бач, бовкуном їде. Козел. у. 2) Большой сноп камышу. Лубен. у. 3) Танцюва́ти бовкуно́м. Танцовать одному. О. 1861. X. 61. Ум. Бовкуне́ць. Чуб. II. 543, бовку́нчик.