Словник української мови (1927)/бриніти
| ◀ бриндюшки | Словник української мови Б бриніти |
бринталик ▶ |
|
Брині́ти и брені́ти, ню́, ниш, гл. 1) Звучать, звенеть, дребезжать, издавать звук, — преимущественно о струне и о подобных струнному звуках. Струна бренить. Пісня стихла, тільки одна луна її бреніла ще. Мир. ХРВ. 6. Полотно міцне, аж бринить. Черк. у. Аж губа бринить, та страшно казати. Губи так бринять од холоду. Ном. № 652. Щоб чобітки не рипіли, щоб підківки не бреніли. Грин. III. 170. Так так грали музики і гуляли святі, аж шиби бреніли. Гн. II. 69. 2) Жужжать. Ярі пчілоньки, не бриніть рано. Гол. III. 30. Бо му комарь в ухо бренить. Чуб. V. 1087. 3) Журчать, струясь. З криничовини вода бринить. НВолын. у. А в Перейму річки біжать, бігли ж вони, аж бриніли. Чуб. III. 220. 4) Цвесть, красоваться. Ой зацвіла маковочка, зачала бриніти. Чуб. V. 53. Бринять всюди паняночки, як королів цвіт. О. 1862. X. 12. 5) Блестеть, переливаясь. Капками роса бренить та миготить. Св. Л. 295. 6) 1 и 2-е л.: брині́є, єш, гл. Делаться, быть едва заметным. Орел під хмарою тільки бриніє. Сніг брині́є. Мелкий, едва заметный снег моросит. Нежин. у. 7) В голові́ йому́ вже до́бре брини́ть. У него уже порядочно шумит в голове. МВ. (КС. 1902. X. 146).