Словник української мови (1927)/викохувати
| ◀ викохати | Словник української мови В викохувати |
викохуватися ▶ |
|
Вико́хувати, хую, єш, сов. в. ви́кохати, хаю, єш, гл. 1) Взлелеивать, взлелеять, воспитывать, воспитать. Викохав дитину в добрую годину. Ном. № 9223. Викохав я дівчиноньку людям, не собі. Мет. Викохала, випестила, та й обоє покинули. МВ. I. 153. Викохала свою дівочу красу. Левиц. I. 37. 2) Выращивать, выростить (животное, растение). Хто ж викохав таку гнучку в степу погибати? Шевч. 11.