Словник української мови (1927)/вихорити
| ◀ вихор | Словник української мови В вихорити |
вихоритися ▶ |
|
Ви́хорити, рю, риш, гл. 1) Вихрить, крутиться вихрем. Вітер… рвав сніг з землі, крутив його на всі боки, вихорив. Мир. Пов. I. 14. Буря завіяла, метучи цілі гори снігу по землі, вихорючи, немов густу кашу у повітрі. Мир. Пов. I. 112.