Словник української мови (1927)/від'їздити

by Борис Грінченко

◀ від'їзджати

Словник української мови Борис Грінченко В від'їздити

від'їздний ▶

Київ: Горно, 1927

Від'їздити, джу, диш, гл. От'ездить, кончить, перестать ездить. Од'їздила вже своє. Сим. 236.

Від'їзди́ти, джу́, ди́ш, сов. в. від'їхати, їду, деш, гл. 1) От'езжать, от'ехать от чего. Від'їхав уже від воріт. 2) Уезжать, уехать. До города Крилова від'їздити. Макс.