Словник української мови (1927)/відпрошуватися

by Борис Грінченко

◀ відпрошувати

Словник української мови Борис Грінченко В відпрошуватися

відпрягати ▶

Київ: Горно, 1927

Відпро́шуватися, шуюся, єшся, сов. в. відпроси́тися, шу́ся, сишся, гл. Отпрашиваться, отпроситься. Циган насилу одпросився, — вони його покинули та й пішли. Рудч. Ск. II. 183. Відпросились у матері у Київ. Стор. МПр. 34. *…він, як сват, не відпрошувався. Лепкий.